Тема. Загальна характеристика звукового  складу мови. Орфоепічні  норми. Склад і наголос. Правила переносу слів

СПОСТЕРЕЖЕННЯ

   Прочитайте діалог і виконайте завдання.

Спілкування журналіста з депутатом Верховної Ради України:

— Це потрібний закон. Ми [галасувалие] за нього.
— А навіщо кричати? Ви просто натискайте на кнопки.
— Ми не кричимо, а [галасуйеімо]: наша фракція в [ка:л'іц'ійі].
— Так ви ж щойно самі сказали, що галасуєте, тобто здіймаєте галас...
А. Яке слово депутата неправильно зрозумів журналіст?
Б. Чому він неправильно його зрозумів?

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Будь-яка мовна одиниця (морфема, слово, речення) передається через звукове вираження. Звукове вираження — це матеріальна оболонка мови. Матеріальна звукова форма мови є об'єктом фонетики.
Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.

 Український алфавіт складається з 33 букв, 32 з яких позначають на письмі звуки, а 33-я виступає Ь (м' який знак).
 В українській мові 38 звуків: 6 голосних, 32 приголосних.

Голосні звуки – це звуки, що творяться за допомогою самого голосу. Залежно від місця наголосу в слові звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними. 

Літери я, ю, є можуть позначати один звук: я – [а], ю – [у], є – [е] та м’якість попереднього приголосного або два звуки: я – [йа], ю – [йу], є – [йе]. 

*з. — зімкнені; щ. — щілинні; з.-щ. — зімкнено-щілинні.

Крім того, за звучанням виділяють ще такі групи:
а) шиплячі: [дж], [ж], [ч], [ш];
б) свистячі: [дз], [з], [ц], [с]

Уподібнення за дзвінкістю

Уподібнення, тобто асиміляція, за дзвінкістю полягає в тому, що глухий звук перед дзвінким вимовляємо дзвінко.
Глухий + дзвінкий → дзвінкий + дзвінкий.
В українській мові дзвінкий приголосний завжди впливає своєю дзвінкістю на попередній глухий і уподібнює його до себе: боротьба – [бородˊба́], вокзал – [воґза́л], кісьба –[к’ізˊба́], футбол – [фудбо́л], отже – [о́дже].

Уподібнення за глухістю

Уподібнення за глухістю відбувається, коли дзвінкий приголосний перед глухим оглушується, тобто також стає глухим.
Дзвінкий + глухий → глухий + глухий.
Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови: легко – [ле́хко], вогко – [во́хко], нігті – [нˊі́хтˊі], кігті – [кʼі́хтˊі], дігтяр – [дˊіхтˊа́р], дьогтю – [дˊо́хтˊу], бігцем – [бʼіхце́м]. Ці слова потрібно запам’ятати.

У префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказа́ти], розсипати – [роc:и́пати], безпечний – [беспе́чний]. Однак при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.
Уподібнення префікса з- перед к,п,т,х,ф ("кафе птах") відбита і на письмі: з + казати → сказати, з + фотографувати → сфотографувати, з + питати → спитати, з + терти → стерти, з + хотіти → схотіти.

Уподібнення за м’якістю

Тверді передньоязикові [д, т, з, с, дз, ц, л, н] ("де ти з’їси ці лини") пом'якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи: пісня – [п’і́сʹнʹа], літня – [лʹі́тʹнʹа], дні – [дʹнʹі], могутні – [мо^угýтʹнʹі], кузня – [кýзʹнʹа], хатні – [хáтʹнʹі], cьогодні – [сˊого́д΄н΄і], тліти – [т΄л΄і́ти].
Свистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] ("мавпа Буф") мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’і́р] і [з΄в’і́р], [см’і́х] і [с΄м’і́х], [св’і́т] і [с΄в’і́т], [цв’а́х] і [ц΄в’а́х], [цв’і́т] і [ц΄в’і́т], [св’а́то] і [с΄в’а́то], [дзв’íн] і [дзʹв’íн].

Уподібнення за місцем і способом творення

Шиплячі й свистячі утворюють пари [ш] — [c], [с΄]; [ч] — [ц], [ц΄]; [ж] — [з], [з΄]; [дж] — [дз], [дз΄].
Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
с + ш — [ш:]: винісши – [ви́нˊіш:и],
з + ж — [ж:]: зжати –[ж:а́ти],
з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [бе^ижшу́мний],
з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:и́ти],
з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [бе^ижчи́нство],
з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шче^ипи́ти^е],
з + дж — [ждж]: з джерела [ждже^ире^ила́].

Шиплячі приголосні перед свистячими вимовляються як парні їм свистячі.
Шиплячий + свистячий → свистячий + свистячий:
ш + с΄ — [с΄:]: милуєшся [ми^елу́йе^ис:а],
ж + с΄ — [з΄с΄]: поріжся [по^урˊі́зˊсˊа],
ч + с΄ — [ц΄с΄]: мучся [муцˊсˊа],
ш + ц΄ — [с΄ц΄]: дошці [до́сˊцˊі],
ж + ц΄ — [з΄ц΄]: мережці [ме^ире́зˊцˊі],
ч + ц΄ — [ц΄:]: качці [ка́цˊ:і].
т + с — [ц]: братство – [брáцтво],
тˊ + сˊ— [цˊ:]: учіться – [уч’і́цˊ:a],
т + ц — [ц:]: коритце [кори́ц:е^и],
т + ч — [ч:]: вотчина – [вóч:иена],
т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багáчшати^e],
т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багáч:ати^e].

Склад і наголос 

Склад – це частина слова чи мовного потоку, яка вимовляється одним поштовхом повітря. Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, серед яких один обов’язково голосний, тому в слові стільки складів, скільки в ньому голосних звуків: о-мрі-я-ний, ба-жа-ння, здо-ров’-я. 

Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові (смак), двоскладові (ма-ти), трискладові (нав-ча-ння) і багатоскладові (лі-ку-ва-ти, о-здо-ров-лю-ва-ти). 

Якщо склад закінчується на голосний звук, він називається відкритим (со-ло-до-щі), а якщо на приголосний – закритим (без-барвний). 

Виділення у слові складу з допомогою артикуляційних засобів (посиленням голосу, збільшенням тривалості, зміною тону) називається словесним наголосом. 

Наголос у багатьох мовах закріплений за певним складом чи морфологічним компонентом. Такий наголос називається фіксованим, або сталим. В українській мові, як і в російській та білоруській, наголос різномісний, або вільний. Він може падати в різних словах на будь-який склад: сОнце, водА, дІяти, варИти, віднестИ; вИкоханий, занЕдбаний, досконАлий, розповіднИй. Щоб знати його місце в слові, треба знати саме це слово. Український наголос рухомий, тобто він може пересуватися з одного складу на інший у різних формах слова, наприклад: веснА – вЕсни, кнИжка – книжкИ, землЯ – зЕмлю, дЕрево – дерЕва, вікнО – вІкна, робітнИк – робітникА. 

Наголос є додатковим засобом розрізнення слів і їх форм

Однак різномісність і рухомість наголосу не означає його довільності. Він підпорядкований певним закономірностям. В українській мові вже склалася стала система наголошування. Основу її становлять середньонаддніпрянські говори південно-східного наріччя.  

Більшість простих самостійних слів мають один наголос: головА, вИсоко, задовОлений, винагорОджувати. Проте в уповільненому мовленні, головним чином при виразному читанні поетичних творів, по обидва боки наголошеного складу (не ближче ніж через склад) з’являються побічно наголошені склади в усіх простих словах. 

Орфографічні правила переносу

Частини слів з одного рядка в другий треба переносити за складами: кни-га, но-ве-ла, му-зи-ка, ком-по-зи-тор, ар-хі-тек-ту-ра. При цьому: 

1. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний: ака-де-мія (а не а-кадемія), Ма-рія (а не Марі-я), прислі-в’я (а не прислів’-я). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як: або, моя, мрія, орел, шия тощо. 

2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: бур’-ян, кіль-це, Лук’-ян, низь-ко. 

3. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Отже, переносити можна лише так: ґу-дзик, хо-джу. Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з – до кореня), то їх треба розривати: від-жити, надзви-чай-ний, під-жив-ляти.

4. Не відривається й від попередньої літери, що позначає голосний: бай-ка, гай-ка, мий-ний. Буквосполучення йо, ьо теж не розриваються: га-йок, третьо-го, міль-йон. АЛЕ: най-обережніший (префікс най-). 

5. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: біло-сніжний (а не білос-ніжний), восьми-гранний (а не восьмиг-ранний), далеко-східний (а не далекос-хідний). 

6. При збігу приголосних одна буква залишається в попередньому рядку, а інша переноситься в наступний: письмен-ник, щоден-но, ір-раціональний, міськ-ком. 

АЛЕ: допускається подвійний перенос двох однакових приголосних, що виникли внаслідок подовження: жит-тя і жи-ття, розріс-ся і розрі-сся, колос-ся і коло-сся. 

7. Односкладові префікси перед наступним приголосним кореня не розриваються: роз-писати, під-писати, об-писати. Такі ж префікси перед наступним голосним кореня можна переносити двояко: без-оглядний і бе-зоглядний. Кількаскладові префікси можна розділяти: пере-нести і пе-ренести, піді-гріти і пі-дігріти. 

8. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень цифр: АЕС (атомна електростанція), МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії), МАУ (Міжнародна асоціація україністів), НТШ (Наукове товариство імені Шевченка), УАПЦ (Українська автокефальна православна церква). 

9. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дніп-ро, Оле-ксандра й Олек-сандра, се-стра й сест-ра. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зький і близь-кий, видавни-цтво, видавниц-тво й видавницт-во, гали-цький і галиць-кий, росій-ський і російсь-кий, убо-зтво, убоз-тво й убозт-во, суспільс-тво й суспільст-во. 

Технічні правила переносу

1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, що до них відносяться: Т. Г. Шевченко (а не Т. Г. // Шевченко), гр. Іваненко (а не гр. // Іваненко), акад. (доц., проф.), Гончаренко (а не акад. (доц., проф.). // Гончаренко). 

Примітка. Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити: Тарас Григорович Шевченко й Тарас // Григорович Шевченко, академік // Агатангел Кримський і т. ін.

2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1917 р. (а не 1917 // р.)., 150 га (а не 150 // га), 5 г (а не 5 // г), 20 см³ або 20 куб. см (а не 20 // см³ або 20 // куб. см). Примітка. Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 1917 // рік, 150 // гектарів і т. ін. 

3. Граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 2-й (а не 2-//й), 4-го (а не 4-//го), 10-му (а не 10- //му) і т. ін. 

4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу т-во, вид-во, і т. д., і т. ін., та ін. тощо. 

5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

Перегляньте відео. 

          ЗАВДАННЯ