Тема. Види
простих речень і відтінки їхніх значень. Синтаксична норма
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
Основна одиниця спілкування — речення. Тільки оформивши слова в
речення, ми можемо сказати щось іншій людині.
Речення – граматично й інтонаційно оформлена синтаксична
одиниця, що виражає закінчену думку.
У реченні виділяють граматичну основу, яку складають головні
члени речення – підмет та присудок або тільки один головний член
речення.
Найменшими складовими, частинами речення є члени речення (головні і
другорядні), внесення та сполучники. Прийменники і частки окремо в реченні
не виділяються, вони входять до складу членів речення.
Член речення — це повнозначне слово або словосполучення, яке
становить найкоротшу осмислену відповідь на питання в реченні. Наприклад, у
реченні: Здається сном пахуче літо (В. Сосюра.) — є три члени: що? — літо;
яке воно є? — здається сном; яке літо?—пахуче. А в реченні: Тільки Чіпка
як води в рот набрав (Панас Мирний.) — є лише два члени: хто? — тільки
Чіпка; що робив? — як води в рот набрав.
1. Головні члени — підмет і присудок — становлять синтаксичний центр
речення, навколо якого об’єднуються всі другорядні члени. Вони виражають
основну думку висловлювання.
У синтаксичний (підметово-присудковий) центр речення можуть входити
підмет і присудок (сонце сходить), або кілька однорідних підметів і присудок
(дерева, кущі, трава зеленіють), або підмет і кілька однорідних присудків (роса
ряхтить, міниться, переливається), або тільки підмет (ранок), або тільки
присудок (світає).
2. Другорядні члени — додаток, означення, обставини,-— об’єднуючись
навколо головних членів, пояснюють їх та один одного. Наприклад, у реченні:
Тут в кожній ягоді натхненна праця струмує (М. Рильський.) — синтаксичний
центр: що? — праця; що робить? — струмує; а навколо нього об’єднуються
другорядні члени: праця— яка?—натхненна; струмує— де?— тут;
струмує — в чому? —в ягоді; в ягоді — якій? -— кожній.
3. Внесення — звертання, вставні і вставлені слова та речення, слова-речення — на питання в реченні не відповідають, але по-різному доповнюють
речення: 1. Він не прийде.—Він, мабуть, не прийде. 2. Ти допоможеш мені? —
Ти, Маріє, допоможеш мені? 3. Так, допоможу.
4. Сполучники — сурядні, підрядні, пояснювальні — приєднують між
собою окремі слова та частини в реченні: Не жаль мені, що житиму лиш раз,
та жаль, що згасне мрій моїх алмаз. (Д. Павличко.)
Підмет
1. Підмет називає предмет, про який щось стверджується або
заперечується в реченні, і відповідає на питання хто? що?
2. Щоб перевірити, чи правильно визначено підмет, пробуємо замінити
його займенниками він, вона, воно, вони в називному відмінку. Якщо в реченні
така заміна можлива, то це підмет, якщо ні — інше слово (додаток, звертання). Город [його — не підмет] було засаджено всякою
всячиною. (О. Довженко.) — Город [він — підмет] був засаджений всякою
всячиною. (хто? що? ) Багато вітрів прошуміло над головою.
(О. Довженко.)
3. У підрядних реченнях підмет буває виражений сполучними словами
хто, який, що. Слово що лише тоді виступає підметом, якщо його можна
замінити займенником який або підставити замість нього іменник з головного
речення. Хто правду любить, той наш брат. (Леся Українка.)
4. Іноді підмет буває виражений неозначеною формою дієслова, до якої
не можна поставити питання хто? що? У такому разі підмет визначаємо за
змістом. Треба також мати на увазі, що той член речення, до якого входять
вказівні частки це, то, ось, значить або їх можна вставити, — це не підмет, а
присудок. Лиш боротись— значить жить. (І. Франко.) Розрізняємо прості і складені підмети.
Простий підмет виражається одним повнозначним словом: На вулицях
блідне вогнів намисто, і ранок злітає, як спів, на місто. (В.Сосюра.) Складений підмет виражається двома і більше повнозначними словами,
зокрема:
а) поєднанням числівника чи іншого кількісного слова з іменником:
Поруч з Джерихою сиділи (хто? ) чотири молодиці. (І.Нечуй-Левицький.) На
крик вибігають (хто? ) чоловіка з п’ять хуторян. (Остап Вишня.) Ось
вигулькнула з-за гори (хто? що? ) ціла колонія вітряків. (М.Коцюбинський.);
б) словосполученням на зразок батько з сином, якщо присудок стоїть у
множині: Межі втікачами були (хто? ) й Остап з Соломією.
(М.Коцюбинський.);
в) словосполучення на зразок хтось із них: (хто? ) Один з троянської
громади, насупившися, все мовчав. (І.Котляревський.)
Є речення, у яких нема підмета. Іду на клич доби. (О. Підсуха.)
Присудок
Присудок стверджує або заперечує щось у реченні і відповідає на питання
що робить предмет? що з ним робиться? який він є? або що він
є? тощо.
Проте не завжди легко знайти присудок за допомогою питання. У такому
разі треба орієнтуватися й на те, як він виражений. Присудки бувають прості
дієслівні, складені дієслівні, складені іменні і складні (або подвійні).
1. Простий дієслівний присудок виражається дієсловом у дійсному,
умовному чи наказовому способі, а також у неозначеній формі (без
допоміжного слова) та у безособовій формі на -но, -то. Присудки, виражені
складеною формою майбутнього часу, належать до простих.
Жив, живеш і будеш жити, мій народе! (М. Рильський.)
2. Складений дієслівний присудок виражається неозначеною формою
дієслова в поєднанні з допоміжними словами, такими, як стати, почати,
кінчити, хотіти, мати, мусити, братися, намагатися, уміти, повинен,
зобов’язаний, змушений, рад, згоден, у змозі, мати змогу, мати силу, мати
право, можна, треба, потрібно, слід, варто, неможливо тощо.
Неозначена
форма виражає основне значення, а допоміжне слово вказує на спосіб, час,
число, особу, рід, характер дії.
Ніхто не може світа пережити. (Нар. творчість.)
3. Складений іменний присудок виражається іменником,
прикметником, числівником, займенником, дієприкметником,
прислівником в поєднанні з дієсловами-зв’язками, такими, як бути (в
теперішньому часі опускається), стати, зробитися, здаватися, вважатися,
називатися, являти собою, перетворитися на тощо. Іменна частина виражає
основне значення, а дієслово-зв’язка вказує на спосіб, час, число, особу, рід.
Іменна частина в такому присудку може стояти в будь-якому відмінку (крім
кличного).
Якби я був скульптором, виліпив би чудесний високий отой лоб! (О.
Гончар.)
4. Іноді, коли дієслово-зв’язку бути пропущено, для того щоб визначити
складений іменний присудок, слід усе речення подумки поставити в минулому
часі — тоді в присудку (якщо це присудок) з’явиться дієслово-зв’язка був, була,
було, були.
На лугах уже трави сонцем, соками, вітром [були] напоєні. (М.
Сингаївський.)
5. У деяких випадках присудок визначається за тим, що в його складі є
вказівні частки це, то, ось, значить або їх можна підставити.
Яке то щастя — свій народ у світлі бачити! (Д. Павличко.)
6. Складний (подвійний) присудок нагадує складений іменний, тільки
роль дієслова-зв’язки в ньому виконує повнозначне дієслово. Наприклад, у
реченні Хлопці повернулися додому втомлені є водночас два твердження: хлопці
повернулися і вони були втомлені. Отже, присудок тут складний: повернулися
втомлені.
Хлопець ріс крикливий і запальний. (Григорій Тютюнник.)
7. Є речення, у яких з різних ричин немає присудка.
І сонце, й день, і вишня в цвіті, і творчості крилата мить. (П.
Тичина.)
Додаток
Додаток відповідає на питання всіх непрямих відмінків іменника: кого?
чого?; кому? чому?; кого? що?; ким? чим?; на ком у? на чому?
(крім хто? що? ). Наприклад: (кого? що? ) Мене любов (кого? чого? )
ненависті навчила. (Леся Українка.)
Додатки є прямі й непрямі.
1. Прямий додаток стоїть тільки після перехідного дієлова і виражається
знахідним відмінком без прийменника або, якщо перед дієсловом є заперечна
частка не чи дія переходить не на весь предмет, родовим відмінком без
прийменника.
Возьми перше стисни
(кого? що? ) камінь — як (кого? чого? ) води добудеш, то тоді ти і без
бійки найсильнішим будеш! (С.Руданський.)
2. Усі інші додатки непрямі.
Означення
Означення відповідає на питання прикметника і числівника: який?
чий? котрий? (у всіх відмінках, родах і числах); скількох? скільком?
скількома? на скількох? (крім скільки? ). Наприклад: Виходить, і камінь
має силу (яку? ) сколихнути і дитинство, і юність і нагадати (які? )
сьогоднішні слова (чиї? ) матері. (М. Стельмах.)
Означення поділяються на узгоджені, неузгоджені й прикладки.
1. Узгоджені означення стоять у тому ж роді, числі й відмінку, що й
головне слово, як би воно не змінювалося: весняний ранок, весняного ранку,
весняні ранки, весняними ранками.
2. Усі інші означення неузгоджені.
Прекрасна людина в бою (якому? ) за Батьківщину. (О.Довженко.)
3. Прикладка — різновид означення. Вона називає ознаку предмета і
водночас, будучи виражена іменником, дає йому ще одну назву: дівчина-красуня, село Черників, журнал “Вітчизна”.
Наперед вийшов велетень-рибалка, він ніс жмут мотуззя.
(Ю.Яновський.)
Обставини
Обставини (крім обставин міри й ступеня) поясюють, доповнюють у
реченні тільки присудок, і питання до них слід ставити тільки від присудка.
Обставини міри й ступеня можуть характеризвати також означення, виражені
якісним прикметником: Дуже тепла розмова точилася між ними. Обставини відповідають на питання залежно від свого значення:
1) обставини способу дії — як? яким способом? Наприклад: Човен
плив (як?) рівно і скоро, ніс його (як?) так і розрізував воду. (Панас Мирний.);
2) обставини міри й ступеня — скільки разів? наскільки? якою
мірою? Наприклад: Кілька разів читав і перечитував Шевченко теплі рядки
Лизогубового листа. (З.Тулуб.)
3) обставини місця — де? куди? звідки? яким шляхом?
Наприклад: (звідки? ) Із можливого (куди? ) в чудесне перекинуто мости.
(М. Рильський.);
4) обставини часу — коли? відколи? доки? як довго? Наприклад:
Так (відколи? ) від світання (доки?) до пізньої ночі бігає, носиться білка
маленька. (П. Воронько.);
5) обставини причини— чому? через що? з якої причини?
Наприклад: Навіть про їжу забув (чому? ) через ту роботу. (Ю. Збанацький.);
6) обставини мети—навіщо? для чого? з якою метою? Наприклад:
Стомилися хлопці, присіли (з якою метою? ) спочити. (П. Воронько.);
7) обставини умови — за якої умови? коли? Наприклад: (за якої
умови? ) Не знайшовши броду, не лізь прожогом у воду. (Нар. творчість.);
8) обставини допустовості—всупереч чому? незважаючи на що?
Наприклад: А в небі, (незважаючи на що? ) незважаючи на спеку, вилися
жайворонки. (М. Рильський.)
Характеристика простого речення
1. За способом вираження синтаксичного центра прості речення
поділяються на двоскладні і односкладні.
У двоскладному реченні є два головні члени (і підмет, і присудок) або
один із них пропущено й він відновлюється з контексту, з ситуації: 1. Проїхали
козаки. Зникли за обрієм. (Н. Рибак.) — у другому реченні пропущено підмет
козаки. 2. Над Золотими воротами котиться сонце, мов диня баштанами. (Б.
Олійник.) — у другому, підрядному реченні пропущено присудок котиться.
В односкладному реченні є лише один головний член (підмет або
присудок), і другого не потрібно.
2. За наявністю другорядних членів прості речення поділяються на
непоширені (складається тільки з синтаксичного центра) і поширені (крім синтаксичного центра, має один або більше
другорядних членів).
3. За наявністю потрібних для висловлення думки членів прості речення
поділяються на повні (є всі потрібні члени речення) і неповні (бракує
одного або більше потрібних членів речення, які встановлюються з контексту
або ситуації).
4. За наявністю однорідних членів, відокремлених членів і внесень прості
речення поділяються на неускладнені (немає однорідних членів, відокремлених
членів і внесень (звертань, вставних і вставлених слів та речень, слів-речень) і ускладнені (бувають однорідні члени, відокремлені члени і
внесення).
За кількістю синтаксичних (підметово-присудкових) центрів речення
поділяються на прості і складні.
Просте речення має один синтаксичний центр: складне - два або більше синтаксичних центрів.
Червоніло ціле море колосків пшениці (М. Коцюбинський) – просте
речення;
Мене водило в безвісти життя, та я вертався на свої
пороги (А. Малишко) – складне речення.
Речення розрізняються за метою повідомлення (розповідне,
питальне, спонукальне), за емоційним забарвленням (окличне,
неокличне).
Все можна виправдати високою метою, та тільки не порожнечу
душі (П. Тичина).
Яка орда нам гідність притоптала? (Л. Костенко).
Хай зачекає втома на порозі, а ти побудь, побудь на самоті (М. Ткач).
Односкладні речення
Односкладні речення – це такі речення, граматична основа яких
має у своєму складі лише один головний член (підмет або присудок),
другий головний член не потрібний, бо зміст речення зрозумілий без
нього.
Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними
(Літо. Погода. Відпочиваємо.) і поширеними (Довгождане літо. Чудова
погода. Весело відпочиваємо.).
ПрисудокПрисудок стверджує або заперечує щось у реченні і відповідає на питання
що робить предмет? що з ним робиться? який він є? або що він
є? тощо.
Проте не завжди легко знайти присудок за допомогою питання. У такому
разі треба орієнтуватися й на те, як він виражений. Присудки бувають прості
дієслівні, складені дієслівні, складені іменні і складні (або подвійні).1. Простий дієслівний присудок виражається дієсловом у дійсному,
умовному чи наказовому способі, а також у неозначеній формі (без
допоміжного слова) та у безособовій формі на -но, -то. Присудки, виражені
складеною формою майбутнього часу, належать до простих.Жив, живеш і будеш жити, мій народе! (М. Рильський.) 
Завдання 3. Прочитайте і запишіть речення. Визначте вид односкладного речення. Підкресліть головний член. 1. Хочу слухать забуті пісні, хочу бачити місячні плями (В. Сосюра). 2. Оце, синку, як прийдеш, то на стіл поклади хліб... (М. Зарудний). 3. Не рони, вербо, сліз над водою. 4. Разом ходімо в майбутнє. 5. Сади свій сад, плекай свої надії. 6. Нас зустрічають хлібом-сіллю (З тв. Лесі Українки). 7. Шукайте цензора в собі (Л. Костенко). 8. І знов лечу. 9. І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій не забудьте пом’янути незлим тихим словом (З тв. Т. Шевченка). 10. Розплющую очі і раптом бачу: у вікнах голубе небо і віти беріз (М. Коцюбинський). 11. Мною надто піклуються (Ю. Смолич). 12. І просить вітер у бійця: постій зі мною до кінця (А. Малишко). 13. Весною в селі встають рано (Гр. Тютюнник). 14. Його побачили давно (Ю. Збанацький). 
