Тема. Виступ із тематичною промовою. Основні способи виступу. Підготовка тексту до виступу

                                                                                       СПОСТЕРЕЖЕННЯ

 Уявіть, що вам дали завдання виступити на тему «Населення Києва: демографічна ситуація». 

   МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

  Ще стародавні мудреці казали, що слово наполовину належить тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає. Тому кожен промовець повинен володіти певними уміннями та навичками роботи з аудиторією. Це особливе уміння, якому потрібно вчитися упродовж усього життя. Кожен фахівець повинен оволодівати мистецтвом публічного виступу або хоча б його основами, тому що в процесі роботи доведеться виголошувати перед співпрацівниками. 

  Виступ – прилюдне виголошування доповіді, промови, заяви, інформації та ін.

 За змістом, призначенням, способом проголошення та обставинами спілкування прилюдні виступи поділяються на жанри. Найбільш поширеними з них є повідомлення, доповідь, промова, лекція, бесіда, дискусія.

  Повідомлення – спосіб спілкування, призначений для передавання інформації. З його допомогою передаються певні відомості від однієї людини до іншої під час безпосереднього спілкування і через різні засоби комунікації.

  Доповідь – прилюдний виступ на певну тему або усне чи письмове офіційне повідомлення про що-небудь керівникові. У діловій доповіді розглядаються питання з життя і діяльності колективу й обов’язково подаються висновки та пропозиції.

  Промова – виступ з якого-небудь приводу для висвітлення певної інформації, впливу на розум, почуття і волю слухачів. Промови поділяють на ділові, мітингові, ювілейні та інші. Ділова промова відзначається стриманістю у проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не емоційний вплив, аргументованістю.

  Лекція – усний виклад навчального предмета викладачем у вищому або середньому спеціальному навчальному закладі. Лекції є формою пропаганди наукових знань. За змістом вони дуже різноманітні. У лекціях висвітлюються розв’язані або нерозв’язані проблеми, до того ж найбільш загальні.

  Бесіда – повідомлення на яку-небудь тему з наступним обміном думками. Вона охоплює кілька питань і проводиться з невеликою кількістю учасників. Ініціатор розмови викладає основні положення теми, розвиває її і поступово залучає до бесіди слухачів, спочатку сам відповідаючи на питання.

  Дискусія – широке прилюдне обговорення будь-якого спірного питання. Метою її є з’ясування й порівняння різних точок зору, знаходження правильного вирішення суперечливого питання, досягнення консенсусу між учасниками виступу стосовно проблеми, що обговорюється.

Промовцям властиві публічне мислення і мистецтво мовлення, а слухачам – мистецтво слухання.                                                                                   

                                                                             Як визріває промова
 

  Чи хочете ви, щоб ваш виступ справив на слухачів приємне враження? Якщо так, зважте, що дасть ваш виступ слухачам. Чи довідаються вони про щось таке, чого раніше не знали, чи допоможе він їм у роботі, розв'язанні особистих проблем, чи буде для них хоча б цікавим?

  Якщо ви вичерпно не відповісте на ці запитання, то може статися, що ваш публічний виступ вийде не досить вдалим. Адже не хочеться, щоб про вас говорили, як іноді чуєте або й самі кажете про інших промовців: «лише час змарнували через його довгу й порожню балаканину».

  Не намагайтеся сісти й підготувати промову за тридцять хвилин. Не можна «спекти» промову на замовлення, як пиріг. Промова повинна визріти. Виберіть тему на початку тижня, обдумайте її у вільний час, виношуйте її, не забувайте її ні вдень ні вночі. Обговорюйте її з друзями. Зробіть її предметом бесід. Задавайте самі собі різні запитання з даної теми.   Записуйте на папірцях усі думки й приклади, які приходять вам у голову, й продовжуйте шукати. Ідеї, міркування, приклади будуть приходити до вас у різний час - коли ви у ванній, їдете до центру міста, коли ви чекаєте, щоб вам подали обід. Таким був метод Лінкольна. Цим методом користувалися майже всі оратори, які мали успіх.

  Отже, ніколи не виступайте перед слухачами, доки не зберете якомога більше матеріалу, важливого й цікавого для слухачів. Прислів'я твердить: «З посудини не можна вилити більше, ніж було в неї налито». Так само й людина не може дати більше, ніж знає. Запам'ятайте, що й досвідчений промовець втратить авторитет, якщо систематично не розширюватиме свого кругозору.

Основними змістовими характеристиками гарного виступу є його об’єктивність, чіткість, виразна цілеспрямованість, змістова насиченість.

                                     Композиція ораторського виступу

   Підготовка виступу  — важливий і  відповідальний етап для кожного промовця. 
                                                                                   Етапи ораторської діяльності

                                                                              Підготовка до тексту виступу

  Текст — невід’ємна частина людської діяльності. Ми спілкуємося не окремими звуками чи словами, а текстами. Типологія текстів дуже строката: вони бувають усні і письмові; у формі монологу або діалогу; спонтанні і підготовлені; призначені для однієї людини або для великої аудиторії та ін. Основними ознаками тексту є інформативність, комунікативність, цілісність, завершеність, зв’язність, членованість і лінійність. 

Текст виступу потребує попередньої підготовки, загальний алгоритм якої такий: 

1. Визначення теми. Тема — це те, про що ведуть мову. Тему для виступу ви вибираєте самі, також вам можуть її запропонувати. Коли ви вибираєте тему виступу, зважайте на: а) основні інтереси аудиторії (ураховуйте вікові особливості, рівень освіти слухачів, їхні запити, соціальний статус); б) новизну (погодьтеся, нікому не цікаво слухати про щось давно відоме); в) закладений конфлікт у змісті (люди люблять стежити за суперечкою або змаганнями, тому якщо у вашій доповіді будуть «за» і «проти», розкриті сильні і слабкі сторони, то вас слухатимуть уважно). Порівняйте дві теми: 1) «Смайлик як засіб вираження емоцій у соцмережах» і 2) «Чи має смайлик шанс стати в майбутньому розділовим знаком?» Тож у другій темі закладено конфлікт: смайлик (!) у суворій системі правописних норм. Ця тема із самого початку викличе непідробний інтерес аудиторії. Тема не повинна бути багатослівною: що менше слів, то краще. Теми, що мають у формулюванні понад 10 і більше слів, — не дуже вдалі, адже читач (слухач), поки дочитає таку тему до кінця, може забути її початок. Отже, одна з вимог до формулювання теми — лаконічність. Зазвичай теми формулюють називним реченням (Флора Закарпаття) або питальним (Чи готова Україна стати членом НАТО?). Не вводьте в тему незнайомі слова: вони можуть відштовхнути слухачів або викликати негативне ставлення до виступу. Уникайте надто загальних назв, адже вони потребують висвітлення багатьох питань, а це ораторові не завжди під силу. Вдала назва теми виступу якоюсь мірою налаштовує аудиторію, готує її до сприйняття майбутньої промови. 

2. Формулювання мети. Необхідно чітко уявляти, з якою метою виголошують промову, якої реакції слухачів ви добиваєтеся. Що ви бажаєте: тільки що-небудь пояснити чи просто розповісти? Хочете змінити свою думку або переконати аудиторію що-небудь зробити? Потрібно мати на увазі, що мету виступу треба формулювати не тільки для себе, а й для своїх слухачів. Чітке визначення цільової настанови полегшує сприйняття ораторської промови та налаштовує аудиторію. Мета буває загальна і конкретна: загальна визначає, якої реакції ви хочете добитися, що оратор хоче викликати в слухачів (розважити слухачів, задовольнити цікавість, надихнути, переконати, спонукати до дії); конкретна мета чітко показує, що слухач повинен знати, почувати й робити, вона виражена в самому змісті промови. 

3. Складання плану. Часто план сприймають як щось сухе та вторинне, що обмежує свободу думки. Насправді він подібний до скелета, що тримає на собі м’язи, шкіру тощо: без кісток не було б опори. Плани бувають трьох видів: простий (у вигляді простих речень), складний (у вигляді простих речень із підпунктами) і цитатний (замість простих речень — цитати). Запишіть план на окремому аркуші. З часом якісь підпункти ви, можливо, скасуєте, а натомість уведете інші. З античних часів прийнято схему промови: вступ — основна частина — висновки. Саме цій схемі й має відповідати план. 

4. Збирання матеріалу. Матеріал можна добирати з багатьох джерел. Прочитайте кілька журнальних статей, зберіть інформацію з різних інтернет-джерел, розкрийте бачення різних авторів, зіставте їх, поспілкуйтеся з оточенням, запишіть думки та факти, що спадають на думку й про які ви читали. Основними джерелами накопичення матеріалу є: 1) особистий досвід; 2) роздуми й спостереження; 3) інтерв’ю та бесіди; 4) читання. Необов’язково завжди використовувати всі джерела, але треба обмірковувати питання й працювати з книжками. Нові ідеї, цікаві дані, факти, приклади, ілюстрації для промови можна черпати з: • офіційних документів; • науково-популярної літератури; • довідкової літератури (енциклопедії, довідники з різних галузей знань, словники, бібліографічні покажчики); • художньої літератури; • періодичних видань; • різних інтернет-ресурсів; • результатів соціологічних опитувань. 
  Краще використовувати не одне джерело, а декілька. 

5. Робота над конспектом. Конспект виступу найкраще починати робити не в зошиті чи на великому аркуші, а на картках. Набір компактних карток завжди можна розкласти перед собою на столі, змінювати їхню послідовність, як вам потрібно. Для створення конспекту радимо дотримуватися таких правил: • користуйтеся повними реченнями; • використовуйте загальноприйнятий спосіб визначень, записуйте їх у вигляді пунктів і підпунктів — кожне визначення (положення) з нового рядка; • уникайте складних суджень; • користуйтеся твердженнями. Після цього картки треба розкласти в логічній послідовності й переписати їх як звичайний текст, щось додаючи, поширюючи, а від чогось, можливо, і відмовляючись. Далі потрібно працювати над стилем: чи відповідають вибрані слова меті промови й аудиторії, до якої вона буде звернена; чи не будуть якісь слова випадати із загального тексту стилістично. З’ясуйте, чи не перевантажений ваш текст термінами, цитатами, фактами й прикладами. Після цього відредагуйте конспект: узгодьте речення між собою, уніфікуйте пункти й підпункти промови, додайте потрібні позначки. Зробіть розмітку тексту знаками партитури: підкресліть слова, на які падає логічний наголос (риска); позначте тривалі паузи для створення інтриги або зацікавлення матеріалом (//); поставте стрілки, що передають підвищення тону ( ) або його зниження ( ); візьміть у лапки слова, які треба вимовити з іронією, якщо є така потреба. 

6. Репетиція. Ораторам-початківцям перед виступом необхідно потренуватися виголошувати промову вдома (уголос або про себе). Це допоможе визначити час звучання (100–120 слів на хвилину — найсприятливіший темп для аудиторії). Під час виступу можете дивитися в дзеркало. Розробіть систему жестів, попрацюйте над виразом обличчя. Радимо записати виступ на диктофон, а потім прослухати його — це дасть можливість почути себе з іншого боку, ніби зовні, і помітити певні недоліки. 

                                      Будова тексту виступу:

  Вступ є необхідною частиною навіть найбільш стислих виступів. Саме роблячи вступ до виступу, можна і треба зацікавити слухачів, завоювати їхні симпатії. Вступ включає кілька речень, за допомогою яких мовець має привернути увагу слухачів, сформулювати й пояснити свій задум, а ще — підготувати підґрунтя до сприйняття того, про що йтиметься у промові. Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим і надто довгим. 

Слід пам’ятати: якщо закінчення має стосуватися суті порушеної у виступі проблеми, то вступ повинен стосуватися слухачів. Оратор не повинен говорити аудиторії, що він не мав можливості підготуватися як слід, має недосить досвіду і т. ін. Слухачі не хочуть спілкуватися з маленькою і слабкою людиною, яка неспроможна приховати свого страху. Слухати хочуть людину компетентну та впевнену в собі. 

  Готуючи основну частину виступу (виклад), найкраще рухатися від простого до складнішого. Необхідно навчатися ставити себе на місце слухачів, яким буває важко стежити за змістом промови, важко збагнути зв’язки між окремими думками, подіями, фактами. У такому випадку аудиторія починає слухати неуважно, відволікатися. Помітивши це, промовець має уповільнити темп виступу, щось повторно витлумачити, проілюструвати прикладами. 

Окремі думки промовець може розвивати по-різному: розповідати, описувати, пояснювати, доводити. 

Слід пам’ятати, що найцікавішою формою викладу є розповідь про певні події та їхніх учасників. Чому? Тому що найбільш цікавим для слухачів є те, що відбувається з живими людьми, те, що перебуває в русі, розвитку, динаміці.
  Нерухоме й неживе цікавить слухачів менше. Тому описи предметів і навіть живих істот, зокрема деталей їхнього вигляду, якщо вони не пов’язані з розвитком і з дією, слухачам, як правило, менш цікаві.
  Якщо промовець доводить певне твердження, він повинен бути максимально об’єктивним. Упередженість і необ’єктивність дратують слухачів, викликають у них спротив.
  Закінчення виступу дуже важливе (висновок). Існує кілька способів завершити свій виступ:

• підбити підсумки всього сказаного,  повторивши  основні положення виступу;

• закликати  до  конкретних    дій;

• зробити  слухачам   комплімент;

• процитувати  доречні  поетичні рядки;

• пожартувати, викликавши   сміх;

• створити  кульмінацію.

 Не слід закінчувати вислів словами «Оце все, що я хотів сказати», пам’ятаючи, що саме від сказаного в закінченні залежить, що з виступу залишиться в пам’яті слухачів. Тому прикінцеві фрази є дуже важливими, і обміркувати їх потрібно якнайретельніше (За І. Томаном, Д. Карнегі).

  Ще антична риторика приділяла багато уваги естетиці тексту. Ми вже згадували з вами, що римський ритор Квінтіліан (І ст. н. е.) уважав риторику мистецтвом говорити витончено, тобто такі категорії, як краса, вишуканість, витонченість у вираженні думок, мають велике значення для справжнього оратора. Промова має приносити слухачам й естетичне задоволення, тому не зайвими у вашому тексті будуть тропи (звичайно ж, якщо ваш виступ не наукової тематики): антоніми (прийом контрасту), гіперболи (для посилення сприйняття), епітети (для творення образності); фразеологізми, прислів’я та приказки. 

  Не забуваймо, що елегантний стиль (зовнішній вигляд), добре поставлений голос, природна міміка, виважені жести, правильна поза теж належать до категорії естетичного. У людині має бути все прекрасним: і форма, і зміст.

Перегляньте  відео 

                                                ЗАВДАННЯ 

Завдання 1. Прочитайте теми та виконайте завдання. «Музика, яку любить сучасна українська молодь». «Кого з  героїв класичної літератури має за ідеал сучасний молодий українець». «Людина, яку нам усім хотілося  б наслідувати». «Кінофільм (спектакль, пісня), який примушує битися наші серця». 

А. Складіть план виступу на одну з  тем (на вибір).

 Б. Складіть і  запишіть вступ та закінчення (кінцівку) до одного з  виступів за складеним планом. 

Завдання 2. Знайдіть в інтернеті книжку А. Хорошевського «Промови, що змінили світ». Ознайомтеся зі змістом її. Прочитайте кілька промов. Оберіть ту, що справила на вас сильне враження. Обґрунтуйте вибір. Висловіть міркування, чому автор так назвав книжку.

Завдання 3. Прочитайте промову відомого античного оратора Горгія. Визначте, який тип мовлення обрав промовець. Доведіть, що мовне оформлення промови логічне, доцільне.

Славою служить місту сміливість, тілу — краса, духу — розумність, мовленню — правильність; усе протилежне цьому — лише безславність. Слово — найвеличніший володар: видом мале й непомітне, а справи творить чудові — може страх припинити і печаль відвернути, викликати радість, поселити жалість.
Однакову могутність мають і сила слова для стану душі, і склад ліків для відчуттів тіла. Подібно до того, як із ліків різні по-різному виводять соки з тіла й одні припиняють хвороби, інші ж — життя — так само й промови: одні засмучують, інші захоплюють, цих лякають, а іншим, хто слухає їх, вони хоробрість навіюють. Буває, недобрим своїм переконанням душу вони зачаровують і заворожують. 

Завдання 4. Прочитайте текст і виконайте завдання.

Відтінки сміхової енергії

  Слово сміх наче випробовує спроможність мови за допомогою всіляких префіксів і суфіксів окреслити найрізноманітніші відтінки пов’язаних із ним понять. Іноді грані між відтінками невиразні: узяти когось на посміх, але веселий чи світлий посміх. Інша річ — посмішище, посміховище, посміховисько. Тут уже суфікси додали своєї однозначно темної барви. Здрібніння знову ж таки вносить сумнів: у чому — посмішці чи усмішці — більше тепла та щирості. 

  Утім, хоч якими б влучними епітетами не прикрашали посмішку, на ній залишатиметься знак префікса по (латин. те, що стоїть спереду) — знак її поєднання з негативною енергетикою. Посмішка може стати чимось агресивним, грубим, їй більше пасують неприємні епітети: крива, глузлива, холодна, іронічна, саркастична, єхидна. Не допоможуть їй і суфікс здрібніння (посмішечка), й епітети: кривенька посмішка ще неприємніша, аніж крива. 

  Інша річ — усмішка. Їдкі епітети не пасують цьому слову. З усмішки ніхто не зробить «усміховища», бо не можна взяти когось на усміх (як на посміх), бо є мамина усмішка й усмішка Джоконди. Усміхається, а не посміхається природа квітами, погожим небом, мерехтливим морем. Усмішка — хороший дарунок, мов світлина на пам’ять. Недарма в останню мить, доки клацне фотоапарат, перед спалахом чуємо: «Усміхніться!»  

  Префікс у словах насміх і насмішка не залишає сумнівів щодо своєї барви. Насмішка — глузливий жарт: префікс на- (така вже радикальність префіксів!) докорінно змінює «оздоровлювальну» природу сміху: тут у гру вступає жовч. 

  Утім, не все й тут однозначно. Надто, коли зважимо на суфікси. Насмішкуватість — не така вже й погана прикмета, ще й коли применшувальну дію суфікса підкріпити отим дуже звичним, що так часто звучить, прислівником «трохи»: проворна, жвава, весела й трохи насмішкувата — зовсім не погані риси дівочої вдачі. Римляни сказали б: «З крихтою солі» (у нас — із перцем). Саме з крихтою, бо далі — уже не сіль, а жовч. 

  Насміхатися з когось і висміювати когось — неоднакові речі: висміювання відверте, а насміхання часто приховане, тим і небезпечніше. Усмішка і насмішка, дарма що в їхній основі той самий корінь, — цілком різні: усмішка живиться радістю, насмішка — злом; ділимося з кимось усмішкою, щоб іще комусь було радісно й добре, а насмішкою — аби було зле. 

  «Немає зла, щоб на добре не вийшло» — це прислів’я підходить для всіх випадків. А ще кажуть, що з насмішки люди бувають, а насмішникам очі вилазять. Цицерон — чи не найкраще тому підтвердження. «Горошина! Горошина!» — насміхалися з нього однокласники (латиною сісеr — горох). «Ще позаздрите моєму прізвищу!» — пообіцяв насмішникам завзятий хлопець; хто знає, чи був би він таким заповзятливим, якби не ті насмішки.   Перший з-поміж усіх лукавих насмішників — Мефістофель. На його жовчному обличчі — знак найлукавішої, найгострішої іронії. Протистоїть їй лише те, що ніколи не може бути ні смішним, ані осміяним, — усесильний творчий дух любові (За А. Содоморою).

А. Доведіть, що це — текст, назвавши його ознаки й проілюструвавши їх прикладами. 
Б. Визначте тему, комунікативне завдання тексту, стиль і жанр. 
В. Складіть план тексту.

Завдання 5.   Перегляньте фрагмент виступу Л. Костенко (2 хв 23 с) і виконайте завдання. 

Завдання 6. Підготуйте текст виступу на одну з поданих тем. Потренуйтеся виступати з цим текстом. 
1. Молодіжний сленг у піснях сучасних виконавців. 2. Риторика в Києво-Могилянській академії. 3. Сім чудес України. 

Питання для самоконтролю

1. Що таке риторика: наука чи мистецтво?
2. Які види публічних виступів вам відомі?
3. Що таке доповідь? Її види. Промова? Виступ? Повідомлення?
4. Яку будову має виступ?
5. Назвіть етапи підготовки  публічного виступу.
6. Що таке текст?
7.Що є основними ознаками тексту?
8. Як ми працюємо з текстом?
9. Що таке естетика тексту?