Тема. Цитата. Оформлення цитат
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
Цитата – це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки. У цитаті не можна нічого змінювати (навіть розділових знаків). Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками.
Цитування буває кількох видів:
1 | Цитата може наводитися у
вигляді прямої мови зі
словами автора. | «Лиш праця, – підкреслював
І. Франко, – світ таким, як є,
зробила». |
2 | Цитата може доповнювати авторське речення, бути його складовою частиною. Тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови. Цитата береться в лапки і починається з малої букви. | Слово для Лесі Українки – це «гострий, безжалісний меч, той, що здійма вражі голови з плеч...» (П. Тичина). |
3 | Віршована цитата та цитата-епіграф, якщо записана у вигляді строфи, в лапки не береться. | Про роль книги в житті людини писали і майстри поетичного слова, наприклад, І. Франко: Книги – морська глибина, Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить. |
4 | Вказівку на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати, беремо в дужки і після другої дужки ставимо крапку. | «Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним» (Г. Сковорода). |
5 | Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки звичайно не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок і крапка після неї не ставиться. | Епіграф до одного з розділів роману Валерія Шевчука «Дім на горі»: |
Перегляньте відео. 
ЗАВДАННЯ
Завдання 1. Записати спочатку речення з прямою мовою, а потім – з цитатами. 1. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, – так думав про рідну мову Панас Мирний, – ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» (Мова рідна, слово рідне. – К.: Веселка, 1989. – С. 205). 2. Мені казав розумний садівник: «Коли ти пересаджуєш ялинку, відзнач північний і південний бік і так сади: ростиме добре й гінко» (М. Рильський). 3. Гончар мав усі підстави сказати без перебільшень, що «Шевченко й Франко – це справді ті два могутні крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові» (Д. Павличко). 4. «Вільне, творче слово – це душа кожного народу, – забите було слово – і край лежав сотні років мертвою цеглиною. І я бачу, що ваше покоління оживить, підніме рідне слово на недосяжні високості» (С. Васильченко). 5. «Ні, не клич мене, весно, – казала я їй, – не чаруй і не ваб надаремне. Що мені по красі тій веселій, ясній? В мене серце і смутне, і темне» (Леся Українка). 6. «Добрі посібники мають з’явитися під рукою в кожного, хто бажає поглибити своє знання української мови, вийти за межі суржика, за межі блоків канцелярських, отих примітивних штампів-загальників. Сучасній молоді варто частіше звертатися до класики, до кращих творів українських письменників, до наших поетів, до пісні, до фольклору. Ось там мова відкриється у своїх справді величезних можливостях», – сказав О. Гончар у Полтаві на Святі рідної мови (Із моногр.).
Завдання 2. Виконайте інтерактивну вправу.
Завдання 3. Знайдіть неправильно оформлені цитати. Виправляючи неточності в оформленні, запишіть речення. 1. Давно стали крилатими Шевченкові слова: «I чужому научайтесь, й свого не цурайтесь!» 2. Олесь Гончар писав про І. Котляревського, що «Він невіддільний від свого народу й від того ґрунту, що живив його творчість». 3. Аналізуючи творчість Лесі Українки, Максим Рильський писав: що «вона почала ліричними поезіями, і ліричної струни не занедбала... до кінця віку». 4. Олесь Гончар пише, що Леся Українка: «поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським... наполегливо розвивала й зміцнювала літературну мову...». 5. У статті про О. Кобилянську сказано, що «Класичним зразком алегоричної мініатюри є її поезія у прозі «Рожі». 6. Рядки з поезії І. Франка «лиш боротись – значить жить»; «книги – морська глибина»; «якби ти знав, як много важить слово» давно вже стали афоризмами. 7. Борис Буряк пише: «Що в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди присутній сам автор». 8. Слово для Лесі Українки – це гострий, безжалісний меч..., що здійма вражі голови з плеч». 9. Тарас Шевченко вірив у велике майбутнє України й українського народу і палко закликав своїх земляків: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь, бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають...» (З підруч.).
Завдання 4. Перепишіть, виправляючи помилки в оформленні цитат. 1. Царизм Шевченко затаврував в образі орла, який «споконвіку Прометея там орел карає, що день божий довбе ребра й серце розбиває» народові. 2. Але царизм «не вип’є живущої крові», бо серце народу Прометея «воно знову оживає і сміється знову». 3. Поет, звертаючись до панів-лібералів, з обуренням говорить, що «ви любите на братові шкуру, а не душу!» 4. Інститутка всіляко знущається з кріпачки Устини, «вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає». 5. Коли інститутка кинулася бити Устину, Прокіп схопив її за обидві руки й застеріг, що «годі, пані, годі!.. Цього вже не буде!» 6. Вступ до поеми «Мойсей» Франко закінчує пророчими словами про те, що, народе український, «прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народів вольних колі» (З підруч.).
Завдання 5. Складіть гру на встановлення відповідності між цитатою та її автором, вибравши крилаті вислови (5–6 цитат) із творів, які вивчали на заняттях української та зарубіжної літератури.
КУЛЬТУРА СЛОВА
