Тема. Жанри: інформаційні, етикетні, оцінювальні, діалогічні. Діалогічне мовлення (4 год)
СПОСТЕРЕЖЕННЯ
Пригадайте випуск новин якогось конкретного теле- або радіоканалу.
А. Розкажіть, яку інформацію ви добре сприймаєте й запам’ятовуєте.
Б. Що в новинах вас дратує?
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
Інформаційні жанри
Мета будь-якого інформаційного виступу — дати відомості про той чи інший предмет так, щоб слухачам це було цікаво.
Найпоширенішими жанрами інформаційних виступів є інформація, пояснення, інструкція, повідомлення, лекція, доповідь, оголошення та ін.
Інформація — усне повідомлення про які-небудь події, що відбулися. Вона має бути короткою, містити факти, бути новою й цікавою для слухачів.
Пояснення й інструкція мають бути короткими та зрозумілими. Пояснюючи, не нервуйте, не сердьтеся на тих, хто чогось не розуміє. Треба пам’ятати: якщо вас не розуміють, значить, ви погано пояснюєте. Потрібно пояснювати крок за кроком, до наступного кроку переходьте тільки тоді, коли переконалися, що попередню інформацію ваш співрозмовник зрозумів.
Доповідь — один з основних видів усного монологу. У доповіді порушують яку-небудь наукову або суспільно-політичну проблему, яку потім обговорюють, доповідачеві ставлять запитання. Доповідь може тривати від 15 хв до однієї години.
Повідомлення — невелика доповідь з якогось окремого питання. Повідомлення можуть доповнювати основну доповідь.
Інформаційні виступи всіх жанрів мають загальні вимоги: • новизна; • актуальність; • повнота; • конкретні факти; • лаконічність; • чіткість.
Не потрібно використовувати багато жестів і говорити надто емоційно.
Етикетні жанри
До основних етикетних жанрів належать привітання й вибачення.
Привітання — слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення, доброзичливості. Вітання відіграє важливу роль: з нього починається спілкування, а часто ним же й обмежується як доброзвичаєвим правилом. Перше враження про людину складається від того, наскільки щиро вона вітається.
До найпоширеніших етикетних форм вітання належать такі: Доброго ранку! Добрий день! Добридень! Добрий вечір! Добривечір! Вітаю! Привіт! Моє шанування! Доброго здоров’я! Вибираючи форму вітання, зважайте на вік людини й ситуацію мовлення. Форму Привіт! здебільшого використовують люди, які мають товариські стосунки.
Оскільки етикетні форми є стійкими сполуками слів (фразеологізмами), то не можна їх змінювати. Форми Добрий ранок! Доброго дня! Доброго вечора! — не бажані, хоча вживання їх не є грубим порушенням.
Вибачення — слова, які використовують, щоб виявити поблажливість за дрібну або велику провину. До етикетних форм вибачення належать такі: Вибачте! Прошу вибачення! Пробачте! Прошу пробачення! Перепрошую! Даруйте!
Форми Вибачаюсь! Пробачаюсь! Я хочу вибачитись! є некоректними й не можуть бути рекомендовані як вислови вибачення, оскільки за своєю граматичною формою означають дію, спрямовану на себе, а не на того, у кого просять вибачення. Тобто, вживаючи форми на -сь, -ся, людина сама себе вибачає.
Етикетні форми вітання й вибачення формувалися впродовж століть, вони відтворюють культурні традиції української нації й відповідають її духовним засадам: любов, лагідність, шанобливість, привітність, увічливість, чемність, вихованість, тактовність, коректність, делікатність, приязність.
Оцінювальні жанри
Оцінювальні жанри — похвала, осуд, рецензія, характеристика — формують ціннісне ставлення людини до світу, у якому вона живе, а також до себе в цьому світі.
Коли особа оцінює зовнішність, вчинок, поведінку, риси характеру (якщо це людина), зміст, форму (якщо це книжка або фільм), у неї формуються ціннісні орієнтири, розвивається критичне мислення, що важливо для здорового суспільства. Висловлюючи похвалу чи осуд, пишучи рецензію або чиюсь характеристику, особа має бути об’єктивною, тактовною, мати почуття міри. Упереджене ставлення, занижена оцінка в рецензії чи характеристиці свідчать про такі негативні якості її автора, як недоброзичливість, заздрість, злостивість і под., тому важливо бути об’єктивним і доброзичливим. Коли даєте оцінку людині або якомусь твору, треба усвідомлювати, що вона (ця оцінка) є для тієї людини чи автора твору не покаранням, а стимулюванням, заохоченням до роботи над удосконаленням у подальшому.
Поради щодо створення оцінювальних жанрів: • прагніть до об’єктивності; • оперуйте переконливими аргументами; • не відходьте в змісті висловлювання від тези; • у будь-якому оцінювальному висловлюванні шукайте позитив навіть тоді, коли рецензована робота відверто слабка; • уникайте у своїх формулюваннях гнівної тональності.
Похвала — оцінювальний жанр, завдання якого — стимулювати людину, оцінити її роботу, докладені зусилля, талант тощо. Похвала має бути дозованою, конкретною, виваженою, не надто емоційною. Адже є люди, у яких від похвали виростають крила, і вони будь-що намагаються в майбутньому виправдати похвалу, довести, що вона була дана не авансом, а заслужено. А є такі, хто після похвали згортає крила й спочиває на лаврах. Тож важливо бути тонким психологом, коли вдаєтеся до такого оцінювального жанру, як похвала.
Осуд — оцінювальний жанр, мета якого — висловити негативне оцінне ставлення мовця до адресата, висловити свою реакцію на невідповідність об’єкта оцінки певним нормам. Для висловлення осуду вживають оцінну лексику негативно-емоційного забарвлення. Вираження осуду може бути прямим і непрямим. Мета — висловити несхвальне ставлення та/або вплинути на співрозмовника, викликати в нього почуття провини, змінити його поведінку. Той, хто висловлює осуд, має заслужити це право своїми людськими та/або професійними якостями. Осуд благотворно впливає на адресата лише тоді, якщо його висловлює авторитетна людина.
Рецензія — письмовий оцінювальний жанр, мета якого — оцінити мистецький чи науковий твір. У ній указують тему або найменування рецензованої роботи, її автора; визначають актуальність і правильність вибору теми; оцінюють систему доказів, повноту розкриття проблеми, наявність чітких висновків, якість оформлення роботи; указують на переваги й недоліки, що є в роботі. У кінці рецензії формулюють висновок про те, чи варта робота уваги, чи можна її рекомендувати до друку, використовувати для певних потреб тощо.
Характеристика — зазвичай письмовий оцінювальний жанр, мета якого — опис, визначення істотних, прикметних особливостей, ознак кого- або чого-небудь. Це може бути офіційний документ, у якому міститься відгук, висновок про чиюсь трудову або громадську діяльність, моральні якості людини.
Основні реквізити характеристики: • назва документа й прізвище, ім’я, по батькові того, кому видано характеристику; • рік народження, освіта; • текст із зазначенням терміну роботи або навчання, ставлення до виконання своїх службових обов’язків чи навчання, рівень професійної майстерності, авторитет у колективі; • дата складання; • підпис відповідальної службової особи.
Текст характеристики пишуть від третьої особи.
Також є технічна характеристика (наприклад, мосту, будинку, приладу), характеристика рис персонажа, усна характеристика людини тощо.
Діалогічні жанри
Діалогічне мовлення — процес мовленнєвої взаємодії двох або більшої кількості учасників спілкування. У межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і мовець.
Діалогічному мовленню властиві ситуативність, емоційна забарвленість, спонтанність і двосторонній характер.
До основних діалогічних жанрів належать бесіда, телефонна розмова, листування.
Бесіда — розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем. Складність бесіди полягає в тому, що в ній наявний експромт; щоб успішно вести бесіду, треба мати життєвий досвід, великий запас теоретичних знань, володіти мовним етикетом.
Для успішної бесіди потрібно: • ретельно готуватися; • бути уважним і тактовним у розмові; • уміти слухати співбесідника, ураховувати його позицію; • стежити за реакцією того, з ким спілкуєтеся; • бути точним, логічним і лаконічним.
Не можна перебивати співбесідника, різко прискорювати темп мовлення, переходити в розмові на особистості.
Функції бесіди: • обмін інформацією; • планування роботи, заходів; • контроль діяльності, її координація; • вирішення актуальних проблем; • пошук і висунення нових ідей.
Етапи бесіди 1. Визначення часу й місця зустрічі. 2. Початок бесіди (створення сприятливої атмосфери спілкування: усмішка, привітання, поза й жести). 3. Формування мети зустрічі. 4. Обмін думками й пропозиціями. 5. Підсумок бесіди та прощання.
Телефонна розмова — один з видів (жанрів) усного ділового мовлення й приватного спілкування, що передбачає розмову на відстані. Оскільки співрозмовники не бачать один одного, то жести, міміка та зовнішній вигляд не відіграють роль у спілкуванні.
Одна з головних вимог до телефонної розмови — це лаконічність. До розмови треба готуватися: наперед продумати вітальну етикетну формулу, тему розмови, послідовність викладу думок, завершення спілкування й прощання. За правилами телефонного етикету розмову повинен завершувати той, хто телефонує. Якщо співрозмовник старший за віком, посадою або це жінка, то треба їм дати право завершувати розмову. Під час розмови не забувайте про формули ввічливості. Перші фрази слугують представленню сторін. Особа, яка знімає трубку, має назвати себе або установу: Михальська біля телефона; головний бухгалтер Черненко; деканат психологічного факультету. У відповідь також називають себе або установу.
Листування — діалогічний жанр, яким послуговуються для регулювання ділових або приватних стосунків. Отже, листування може бути офіційним (службовим) або приватним.
Офіційне листування — це листування між установами, організаціями; воно належить до офіційно-ділового мовлення. Неофіційне листування ведеться між особами й має побутовий, часто інтимний характер.
Правила складання ділового листа 1. Звернення. Наприклад: Шановний заступнику директора … ; Шановний пане … і под. — спочатку вказують ім’я, а потім прізвище, а не навпаки. 2. Заголовок. Тема листа, що стисло та влучно розкриває зміст листа. 3. Компліменти. Наприклад: саме Ваша установа одна з перших, хто апробував нову техніку … ; завдяки Вашому професіоналізму й наполегливості вдалося … і под. 4. Відсутність зайвого. Треба уникати надмірної ввічливості та слів, позбавлених змісту. Велика кількість особових займенників може зашкодити. 5. Важливість дієслів. Уживайте такі дієслова, що позначають виконану дію. 6. Відсутність імперативу (наказовості). Уникайте директивних фраз на зразок якщо Вас зацікавила … , то зверніться до … . 7. Бланк. Ділові листи пишуть (друкують) на фірмовому бланку.
Ці правила поширюються й на складання електронного листа.
Ділові листи за призначенням бувають декількох видів: лист-запит, лист-запрошення, лист-відмова, лист-прохання, супровідний, рекомендаційний, гарантійний лист та ін.
Діалогічне мовлення
Це процес взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.
Розглянемо комунікативні, психологічні та мовні особливості цього виду мовленнєвої діяльності.
Діалогічне мовлення виконує такі комунікативні функції: 1. Запит інформації – повідомлення інформації. 2. Пропозиція (у формі прохання, наказу, поради) – прийняття чи неприйняття запропонованого. 3. Обмін судженнями, думками, враженнями. 4. Взаємопереконання, обґрунтування власної точки зору.
Кожна з цих функцій має свої специфічні мовні засоби та є домінантною у відповідному типі діалогу.
Діалогічне мовлення завжди вмотивоване. Цьому сприяє психологічний клімат, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі.
Діалогічне мовлення, як і монологічне, характеризується зверненістю. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, які добре обізнані з умовами, в яких відбувається комунікація. Діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника й певну незавершеність висловлювань, що доповнюються позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, контактом очей, позами співрозмовників). З їх допомогою мовець виражає свої бажання, сумніви, жаль, припущення.
Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність, тому що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється.
Власне зовнішніх обставин ситуації у момент мовлення може не бути, проте вони існують у свідомості комунікантів. Це можуть бути якісь минулі події, відомі лише співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості. Класичним прикладом ситуативності є репліка «Іде!», яка в навчальному закладі може означати, шо йде викладач і студентам необхідно негайно заходити до аудиторії й сідати на свої місця, а на трамвайній зупинці – появу довгоочікуваного транспорту й под.
Ситуації, що спонукають до мовлення, називають мовленнєвими, або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення. Уявімо, що ви відчуваєте спрагу. Якщо ви прийшли додому, то, звичайно, підете на кухню і вип’єте води (соку, чаю тощо). Але коли ви прийшли в гості, то потреба випити води стане стимулом до мовлення, в такому разі – звернення до господині (господаря) дому: «Чи не дасте мені склянку води?» Реакція співрозмовника буде як вербальною («Будь ласка», «Із задоволенням» тощо), так і невербальною: він (вона) наллє вам склянку води або пригостить чашкою чаю. З вашого боку буде висловлена подяка.
