Тема. Слухання. Моделювання аудиторії. Контакт з аудиторією

СПОСТЕРЕЖЕННЯ           

Розгляньте світлину й виконайте завдання. 

А. Охарактеризуйте вираз обличчя різних представників аудиторії. 
Б. Поміркуйте, за які якості Сергієві Притулі як телеведучому присуджено премію «Телетріумф» у 2016 р.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

  Саме заради аудиторії виникла й розвивалася риторика як наука та мистецтво. Слухачі бувають різні: за соціальним статусом, статтю, освітою, віком, мораллю, нахилами й уподобаннями, за внутрішньою та зовнішньою готовністю слухати чи ні, сприймати чи ігнорувати оратора. Вивчення цих особливостей дає можливість ораторові моделювати аудиторію: про що говорити, як довго це робити, як вести розмову та ін. Оратор має завжди пам’ятати: слухачі — це його судді, тому постійним його завданням має бути намагання досягти переваги над ними. Оратор має контролювати аудиторію, зважаючи на те, як вона його слухає. 

  Слухати і чути — не одне й те саме. Більшість людей народжуються здатними слухати, тобто здійснювати природній фізіологічний процес, який не вимагає свідомих зусиль. Чути ж — означає прагнути зрозуміти і запам’ятати почуте; цей процес вимагає складного комплексу умінь, якими людина оволодіває протягом усього життя. Той, хто вміє слухати, досягає кращих успіхів у спілкуванні з людьми, ніж той, хто весь час говорить сам і не дає можливості висловитися іншим. Л. Фейхтвангер зазначав: «Людині потрібно два роки, щоб навчитися говорити, і шістдесят років, щоб навчитися слухати».

  Слухання — вид розумово-мовленнєвої діяльності, спрямований на сприйняття інформації на слух.

  Важливим для слухання є вміння керувати емоціями. Почуття страху, горя, сильні емоційні переживання можуть знижувати спроможність чути інформацію. Людина може особливо емоційно реагувати на ті чи інші слова: у когось сильні емоції викликає слово податки, а в когось — дитина. Такі реакції зумовлені досвідом людини, життєвими травмами. Усвідомивши, які саме слова й теми викликають сильні емоції, ми дізнаємося, що нам потрібно для самоконтролю: закрити для себе цю тему або сприймати її неуважно, поверхово. Отже, треба постійно тренуватися й удосконалювати вміння чути співрозмовника.

Моделювання аудиторії

  Аудиторія слухачів завжди різна й конкретна, тому точних рецептів успішної роботи з нею ніхто не може дати зі стовідсотковою гарантією, навіть найталановитіші ритори. Але є кілька чинників, які можна задіяти для підкорення аудиторії. Умовно виокремлюють такі аудиторії: прихильна, байдужа, ворожа (навіть агресивна) і комбінована, що поєднує як прихильних, так і байдужих чи ворожих слухачів. Оратор має передбачити, як не втратити прихильних, зацікавити байдужих і заспокоїти агресивних. Досягти цього може тільки той, хто розуміє людську душу й знає причини, які викликають спалах чи заспокоєння. Для цього оратор має бути красномовним, освіченим, говірким, швидким і зібраним у нападі, який треба наповнити вишуканістю й благородністю, і вміти швидко відбити напад, щоб не розбурхати аудиторію.

Щоб установити взаємодію з аудиторією, оратор повинен: 

• добре знати предмет розмови;
 • ураховувати потреби та настрої аудиторії;
 • говорити просто та жваво; • тримати зоровий контакт зі слухачами; 
• на ходу визначати реакцію слухачів і вносити зміни як у зміст, так і в методику викладення матеріалу; 
• намагатися бачити в кожному слухачеві співбесідника, товариша й не дивитися зверхньо на аудиторію; 
• залучати слухачів з перших хвилин до активного обговорення питань. 

  Моделювання аудиторії означає, що промовець має добре знати слухачів, готуватися до зустрічі з ними, передбачати, де й коли можуть виникнути непорозуміння, а головне — впливати на слухачів за допомогою матеріалу й майстерності мовлення так, щоб прихильні слухачі дістали задоволення від вашої промови, байдужі стали зацікавленими, а агресивні — спокійними.

Налагодження контакту з аудиторією

Контакт з аудиторією — найважливіша складова ораторського мистецтва. Він потрібний:
• для утримання уваги слухачів, для того, щоби все, що говориться, сприймалося легко та зацікавлено;
• щоби впливати на слухачів.

   1. Зоровий контакт з аудиторією. Не можна починати виступ, не встановивши зоровий та емоційний контакт з аудиторією. Спочатку усміхніться, якщо ви хвилюєтеся, застосуйте прийом «трьох приємних облич», про який ішлося в попередньому параграфі. Якщо зал великий, вас засліплюють софіти, то зоровий контакт треба імітувати. Згадайте, як виходить на сцену балетний танцівник. Зупинившись, оглядає зал зліва направо — і, витримавши паузу, починає своє перше па. Він нічого не бачить під прожекторами, проте в глядачів з’являється абсолютна впевненість, що він бачить їх і танцює тільки для них. Публічний виступ тільки тоді по-справжньому успішний, коли всі глядачі дивляться на вас. Тому, коли ваші очі адаптуються до яскравого світла, починайте переводити погляд з обличчя на обличчя. Повірте, вони це оцінять. Зоровий контакт — це не тільки спосіб установити зв’язок із слухачами й донести до них потрібну інформацію, а й можливість відчути зворотний зв’язок з аудиторією: наскільки аудиторія зрозуміла сказане (може, треба щось повторити); чи не стомлені слухачі (може, треба зробити перерву); чи цікава їм тема (може, час перейти до інших питань); чи цікаві ви для аудиторії (може, треба змінити оратора). 

   Зближенню зі слухачами сприяють: • доброзичливість, що виражається в усмішці й довірливому тоні голосу; • природність; • розкутість; • розмовна манера спілкування; • вільні жести й рухи. 

2. Мовні прийоми утримання уваги аудиторії. Якою цікавою не була б тема вашої промови, усе одно аудиторія згодом стомлюється, тому озбройтеся такими мовними прийомами утримання її уваги: • використання риторичних фігур: ставте запитання аудиторії й самі на них відповідайте («Чи знаєте ви, хто із жінок першою почав носити брюки? Коко Шанель!»); • хоч іноді перетворюйте свій монолог на діалог: давайте можливість слухачам висловлювати свої думки вголос, але кількома словами; • періодично ставте запитання: «Чому?» — це стимулює пізнавальну активність слухачів; • використовуйте гумор, якщо він доречний: гумор допомагає швидко завоювати аудиторію; • періодично робіть короткі відступи від теми: це дає можливість слухачам «відпочити»; • іноді уповільнюйте темп розповіді й знижуйте силу голосу: увага аудиторії в такі моменти посилюється (прийом «тихий голос»); • апелюйте до власних думок («На якомусь етапі я засумнівався (засумнівалася), чи правильно я все роблю…»); • використовуйте тропи: епітети, метафори, порівняння, гіперболи — вони додають виразності й емоційності вашим думкам;  • уживайте займенники ми, ви, ми з вами, а також конструкції спробуймо зрозуміти, відзначимо, не повірите, уявіть собі, повірте, прошу вас — ці слова забезпечують зворотний зв’язок з вами. 

3. Поза й міміка оратора. Вигляд людини, яка весь час стоїть нерухомо, стомлює аудиторію. Під час тривалого виступу досвідчений оратор змінює позу. Крок уперед акцентує увагу на сказаному, крок назад натякає на те, що слухачі в цей момент можуть трохи «відпочити». Але не варто під час виступу постійно пересуватися по сцені. Доки не з’явиться відчуття стійкості, треба повправлятися в стилі правильно стояти: ноги розставити нешироко (приблизно на 8–12 см — залежно від зросту); носки мають бути злегка розсунуті; одна нога трохи виступає вперед; коліна гнучкі; у плечах і руках немає напруження; шия й голова можуть бути трохи висунуті вперед щодо грудної клітки; живіт підтягнутий, але не настільки, щоб це заважало вільному диханню. Правильна поза додає впевненості оратору й не відволікає слухачів від його промови. Основним показником почуттів оратора є вираз його обличчя. Міміка стимулює емоції аудиторії, вона здатна передавати різні переживання. Аудиторія не любить сердитих чи байдужих, тому обличчя має виражати доброзичливе чи навіть дружнє ставлення до слухачів. Щоб мати уявлення про свою міміку під час розмови, необхідно практикуватися перед дзеркалом і вивчати своє обличчя: що відбувається з бровами, з чолом; чи не занадто стримана або широка ваша усмішка. Може бути так, що обличчя мовця під час розмови взагалі нічого не виражає. У такому разі треба повправлятися в ослабленні й напружуванні мускулатури обличчя: вимовляти фрази з різними емоціями (сумом, радістю, співчуттям, здивуванням та ін.) і спостерігати за тим, щоб міміка теж брала в цьому участь. 

4. Жести оратора — це будь-які рухи рук, що підсилюють враження від висловлюваних ідей. Вони мають бути стриманими, адже надмірна віртуозність не прикрашає мовця й може викликати іронію або роздратування. Від важливих жестів, що сприяють успіху промови, треба відрізняти безглузді, механічні: струшування головою, поправляння волосся чи одягу, вертіння ручки та ін. Найкращі жести ті, що не заважають слухачеві сприймати інформацію й органічно зливаються зі змістом промови. Види жестів: • емоційні жести посилюють логічний наголос: стиснутий кулак, овальний рух руки та ін.; • указівні жести використовують лише тоді, коли є предмет, наочне приладдя, на які можна вказати (спрямувати в той бік руку, ручку чи указку); • символічні жести передають певну інформацію: жест категоричності (шабельна відмашка пальцями правої руки); жест протиставлення (руки виконують у повітрі рух «там» і «тут»); жест роз’єднання (долоні розкриваються в різні боки); жест узагальнення (описування овалу в повітрі одночасно двома руками); жест об’єднання (пальці чи долоні рук з’єднуються).

                                   ЗАВДАННЯ

1. Прочитайте уривок із художнього твору й виконайте завдання.

Г е р в а с і й. Та він і так не служить, його оставили за штатом — земський суд скасували, тепер такі чиновники не нужні. 

М а р т и н. Як?! С т е п а н. Так, папінька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас тридцять чоловік оставили за штатом. 

М а р т и н. За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?.. Земського суда нема?.. Ведіть мене! (Ведуть). За штатом!.. (Кида бумаги в піч). Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає). Пустіть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду... (Підбіга до печі). Згоріли... Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло! (Тихо плаче). 

П а л а ж к а. Годі, старий! Слава Богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить постаросвітськи... 

С т е п а н і М а р и с я (цілують його). Папінька, заспокойтеся! 

М а р т и н. Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко!

А. З якого твору цей уривок? Хто його автор? 
Б. Визначте, які ремарки (слова в дужках) повідомляють про жести, міміку й позу. З якою метою драматург використовує їх у творі?

2. Прочитайте текст і виконайте завдання. 

Ваш голос 

  Люди багато в чому зобов’язані своїми успіхами саме голосу. Щоб зрозуміти це, послухайте Річарда Бартона, власника одного з найкращих голосів ХХ ст.; згадайте Вінстона Черчілля, незабутній голос якого приносив утіху мільйонам людей під час Другої світової війни; згадайте Грету Гарбо, голос якої звучить у пам’яті людей та хвилює їх, як і колись. 
  Враження про голос, наприклад, політичного діяча, як і про зовнішній вигляд, складається протягом перших декількох секунд. 
  Голос може переконати слухачів стати на ваш бік, запевнити їх у чомусь, завоювати їхню довіру. Людський голос — могутній інструмент. Ви можете розворушити людей чи приспати їх, зачарувати або відштовхнути. 
Потрібно завжди пам’ятати про те, що ваші слухачі очікують почути приємний голос, і вони цілком заслуговують на це. 
  Неприємний голос може стати ахіллесовою п’ятою вашого іміджу. Він може перекреслити всі ваші переваги. Уявіть собі могутнього атлета з писклявим тонким голосом чи успішного фінансиста з різкою гугнявою вимовою. Згадайте, наскільки дратує голос комівояжера, який у розмові по телефону чи через двері, коли ви обідаєте, починає нити, буквально благати зробити покупку. Такі люди могли б досягти більшого, якби вдосконалювали свій голос. 
  Інакше кажучи, ваш голос повинен сприяти вашій кар’єрі, а не нівечити її. Чому ми довіряємо деяким телекоментаторам? Чому деякі з них залишаються нашими улюбленцями на тривалі роки? Частково це відбувається завдяки їхньому спокійному низькому мелодійному голосу, позбавленому нот, що дратують і відволікають увагу. Телеведучі, які мають привабливу зовнішність, але не володіють постановкою голосу, досить швидко зникають з екрана телевізора. Зрозуміло, що вони видатні журналісти й кореспонденти, але подати репортаж різким, грубим, гугнявим голосом означає не вижити в жорсткій професійній конкурентній боротьбі. Залишаються власники чудових, добре поставлених голосів. 
  Є категорія людей, голоси яких завжди викликають замилування. Це диктори класичних музичних радіостанцій. Такі люди часто володіють доброю вимовою. Незважаючи на те що більшість із них мають приємний голос від природи, вони все одно багато та свідомо працюють над ним. 
  Не має значення, який голос у вас від народження. Завдяки практиці ви зможете виробити такий голос, який відповідав би вашій фаховій майстерності та яскравій індивідуальності (Л. Зубенко). 

А. Визначте використані в тексті мовні прийоми утримання уваги аудиторії. 
Б. Складіть план тексту.

Завдання 3. Ситуація.  Уявіть, що ви виголошуєте промову перед аудиторією. Стежачи за реакцією слухачів, помічаєте, що через деякий час після початку вашого виступу їхня увага тимчасово згасає, вони втрачають інтерес до лекції - перешіптуються, крутяться на своїх місцях, не дивляться на вас, позіхають, «клюють носом». Запропонуйте різні варіанти відновлення контакту зі слухачами й активізації їхньої уваги. Запишіть ці варіанти.

Завдання 4. Розгляньте схему «Квадранти часу», що має два основні поля: «важливе», «нагальне». На який із чотирьох зображених квадрантів ти витрачаєш найбільше часу? Чому? Поділіться своїми думками про ці квадранти часу (7-10 речень).

«Квадранти часу»

5. Перегляньте експрес-урок «Слова, що затримують увагу співрозмовника» й виконайте завдання.

А. Прокоментуйте жести й міміку вчителя, якими він супроводжував пояснення.
Б. Розкажіть про птахів, що живуть біля вашого дому чи коледжу, використавши слова й конструкції, про які йшлося в експрес-уроці. 

Завдання 6.  Прокоментуйте (письмово) прийоми налагодження контакту з аудиторією на прикладі спілкування з глядачами Тіни Кароль, Святослава Вакарчука або іншого виконавця.

Питання  для самоконтролю